Всесвітній день вишиванки: вірші для дорослих та дітей українською мовою

18 травня — Всесвітній день вишиванки, одне з найулюбленіших весняних свят не тільки в Україні, а й за її межами. Кожен може долучитися до його відзначення, адже вишиванка — це не просто елемент національного вбрання, це глибокий символ української нації, який важливо зберігати та передавати його історію і значення наступним поколінням. Вірші, присвячені Дню вишиванки, допоможуть вам у цьому, інформує MODISTA.

День вишиванки 2023 — значуще та атмосферне свято, наповнене українським духом та колоритом. Сьогодні, як і багато століть тому, вишиванка є оберегом і символом, який об’єднує покоління. У цей день особливо важливо розповісти про сакральні значення вишиванки наймолодшим, взяти участь у шкільних заходах, присвячених цій темі, зазначає видання Хочу. Зважаючи на те, що багато хто зараз шукає гарні вірші до Дня вишиванки, ми зібрали найзворушливіші рядки у цій статті. Обирайте вірші для дітей до Дня вишиванки та вивчіть їх до цього улюбленого свята!

Вірші про вишиванку для найменших

Тут ви знайдете вірші про вишиванку для дітей, які легко вивчити навіть з найменшими. Тільки уявіть, скільки позитивних емоцій викличе на святі ваш малюк!

Синьо-жовта стрічка
В мене у волоссі
Я хоч ще маленька
Та заплітаю коси.
Одягаю вишиванку
Та іду в садочок зранку.

Над Україною всміхнулось сонце красне,
Зігріло землю променем своїм.
А я вдягнула зранку вишиванку.
Я — українка і пишаюсь цим!

“Ми — вишиванка”

Із хрестиків народжується візерунок.
Із єдності Народу — Україна!
Отримали в борні найвищій ми гатунок:
Всі добрі люди — це одна Родина!

Валентина Володина

***

Вся у білих рушниках,
наша хата — ніби птах.

Мчить вона через віки,
диво-крила — рушники.

Вишивала їх бабуся,
вишивала їх матуся…

Я теж птаху помагаю —
рушничок свій вишиваю.
Н. Поклад

Одягаю вишиванку
Синьо-жовта стрічка
В мене у волоссі.
Я хоч ще маленька
Та заплітаю коси.
Одягаю вишиванку
Та іду в садочок зранку.

Вчать в садку нас вишивати,
Голку вправно всім тримати
Хочу вишивати добре вміти
Й вишиваночку собі зробити!

Вчать в садку нас вишивати,
Голку вправно всім тримати.
Хочу вишивати добре вміти
Й вишиваночку собі зробити!

Всі ми — діти України,
Козаків нащадки славні.
Всі сміливі, мужні, справні.
Хоч іще усі ми діти
Щиро Україну вміємо любити!

На свята уся сім’я
Мама, тато й навіть я,
Вишиванки одягаєм
В центрі міста ми гуляєм.
Хай всі знають, що родина
Любить неньку-Україну!

Квіти розцвітають
Ось на рукавах,
З ирію далекого
Повернувся птах —
Дивні візерунки
Сяють, мов живі —
Мама вишивала
Оберіг мені!

Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню — мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.

Н. Май

Одягну я зранку
Білу вишиванку,
Заплету у косу
Я червоний мак,
Вмиюся росою
З зілля на світанку
І піду між люди так.
Хай усі навколо
День новий стрічають,
Хай співають гучно
Радісних пісень,
Бо сьогодні свято
Й весело святкують
Вишиванки День!

Вірші на День вишиванки для дітей середнього та старшого шкільного віку

У наступних рядках ви дізнаєтеся вірші про вишиванку, що стали піснями, і не тільки. У них стільки глибини, що деякі просто неможливо читати без сліз і гордості за Україну.

Я вишию сорочку
Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я — українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я — українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря…
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.

Н. Красоткина

***

“Вишиваночка — наша сила”

Вишиваночко світанкова,
Твоя усмішка люба нам.
Твоя ниточка веселкова –
В горлі кісткою ворогам.

Твоя вишивка білокрила –
Закодований оберіг.
В твоїй усмішці – наша сила,
Досвід прадідів і доріг.

Наталья Карпенко

День вишиванки. Це великий день,
Бо люди згадують сім’ю, родину.
Як шила мати і вела пісень,
Сорочку гарну вишивала сину.
Лягав собі узор на полотні,
А мати шила і думки вплітала.
Так долю вишивала день при дні,
Щоб добра доля сина не минала.
В тих вишиванках думи і пісні,
Про щастя мрії, туга за синами,
Тривога вічна, гарні дні ясні,
До Бога звернення — молитва мами.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними та чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Обидва на полотні, в душі мої обидва,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то кохання, а чорне — то журба.

Мене водило у безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелися, як мамине шиття,
Мої сумні та радісні дороги.

Мені війнула в очі сівина,
Та я нічого не везу додому,
Лише гілочок старого полотна
І вишіть мою життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,
Обидва на полотні, в душі мої обидва,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то кохання, а чорне — то журба.

Дмитро Павлычко

Вишиванку вишивала
Навесні твою,
В нитку мрію укладала
І любов свою.
Ніжну мрію, що шепоче
Дивну казку в сні,
Що цілує твої очі
І співа пісні.
Все найкраще в ній зібрала
Із долин, із гір
І в мережку повкладала
У хрещатий взір.
Хай на серце тобі ляже,
Наче цвіт в маю,
І душі твоїй розкаже
Про любов мою.

Вишиванку одягну, на щастя,
Як захист та святий оберіг.
Нехай не застануть в дорозі напасті,
Нехай не вдарять хвилі злі…
І чарівна та вишиванка
Нехай мене захистить від бід,
Той візерунок, що дозрів зранку…
З тим узором зберігає мене ВІН…
У вишиванці не страшні загрози,
Злі зуби не хапнуть мене,
Не наздоженуть вже люті морози,
Намір злий пройде повз тебе!

Сорочку мати сину вишивала
І душу, й серце в вишивку вкладала.
Як пам’яті народної відлунки,
На полотні з’являлись візерунки,
Де кожен хрестик — то життєві миті…
Мережила по білому блакиттю,
Лягала ниточка до ниточки мрійливо –
Дитині б долю вишити щасливу,
Щоб оберегом стала для синочка
Руками неньки вишита сорочка.

Усе навколо завмирає,
Коли вдягаю вишиванку.
Лиш серце радісно палає,
Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку,
Немов в любові признаюся
Своїй країні ніжно й палко,
Вдягну і Господу молюся.

За мир та спокій в Україні!
Щоб вишивані візерунки
У долю кожної родини
Внесли приємні подарунки.

З Днем вишиванки!

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.

Н. Красоткина

Як вечірні зорі
Падали над нами,
Вишивала мила
Двома кольорами.

А тоненька нитка,
Як барвінок в’ється.
А синенька квітка
Милому сміється.

Вишивала щастя,
Вишивала частку,
Бо дівоче серце,
Друже мій, з тобою.

Цю сорочку білу,
Вишиту душею,
Пронеси, коханий,
Гідно над землею.

Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно — чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.

Л. Вознюк

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.
Душею я до полотна пристану
Та настелю на ньому краєвид.
Я іншою ніколи вже не стану
Під впливом промайнулих літ.

О. Вишневская

Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно —
Буде доля красна.

Я. Яковенко

А українська вишиванка — диво,
У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай!
Бо в ньому все — ліс, гори і долина,
І річечка, й маленьке джерельце,
Твій рідний край, чарівна Україна,
І мати, й батько — пам’ятай про це!
І хліб на вишиванім рушникові,
І пісня, що до серця пролягла,
І краєвиди навкруги чудові,
І стежка, що у Всесвіт повела.
Вдягни свою чудову вишиванку,
Відчуй в ній ласку і душі тепло,
І чистий ранок в ніжному серпанку,
І те, як добре з мамою було.

Н. Красоткина

Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.

У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.

Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.

Н. Красоткина

Сорочка-оберіг

Вишивала мама синіми ниткам, —
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, —
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, —
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.

Л. Вознюк

“Вишиванка”

Золотими промінцями на світанку
Привітало сонце неба голубінь.
Вишиваємо сьогодні вишиванку
Для нащадків, для майбутніх поколінь.

На сучасній вишиванці візерунки
Будуть з подвигів, зі спогадів і справ,
Мужності людей, історій порятунку,
Віри у добро, що кожен в серці мав.

Прикрашаєм щедро квітами-сльозами,
Серцем обираєм барви-ниточки,
Щоб біди не знали більш ніколи мами,
Щоб зростали в мирі доні та сини.

Чи довіку вишиванці нашій бути,
Чи на нашім українськім полотні,
Чи дозволим злочини тяжкі забути —
Все від нас залежить, нашої борні.

А. Максимович

“Українська вишиванка”

Вся в квітках, немов у шатах,
Неповторна і єдина,
Не знайти тебе у штатах,
Символ ти лиш України!

Дорога і серцю мила,
Українець кожен знає :
У тобі могутня сила,
І тебе він поважає!

Ти — неначе ясне небо,
Ти — немов  вишневий цвіт.
Ти на святі і у скруті!
Ти для нас як цілий світ!

Світ краси, любові, щастя,
Миру, ласки і добра.
Тебе забрати  в нас  не вдасться,
Бо ти лиш наша, ти одна!

Українська вишиванко!
Символ єдності, краси…
Ти неначе кава з ранку,
Наче крапелька роси.

Т. Головко

“Українська вишиванка”

Зроби: вдягнись з самого ранку,
Як небо пахне ще зірками,
Ти в українську вишиванку,
Живими шитими шовками.

Люби свою сорочку шиту,
В ній України вся родина.
Легенду бережи нажиту,
Вона, — як життєдайна днина!

Злюби, мов світло сонця з ранку,
Що йде до тебе від заграви,
Свою вкраїнську вишиванку,
Злюби — без поспіху й забави.

Тобі всміхнуться хмари сині,
В прийдешнім дні — найкращим
Скажи ще — Слава Україні!
Понад усе її, як любиш.

Вдягни сорочку-полотнянку,
Де ниток барви рукотворні
Іскряться сонцем спозаранку,
Як Україна, неповторні.

Микола Шерник

“Вишиванка”

Вишиванка — символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка — дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка — писанка чудова,є
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка — біль на п’ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра — ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь —
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколіннь.

Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши…
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.

Ю. Лазирко

Вишиванка

Вишиванка – символ України,
Кожної великої родини,
Нашої історії та мови
Залюбки вдягаємо її знову.
(Автор невідомий)

Вишиваночка

Щоб вишиваночку вдягати,
Вагомий привід нам не треба мати.
Її ми хочемо носити кожен день,
Співать народних в ній пісень!
(Автор невідомий)

Вишиване платтячко

Плаття-вишиванку
Одягаю радо,
Буду в ній сьогодні
з друзями гуляти.
Мені личить унікальний
Одяг наш національний!
(Автор невідомий)

Одягаю вишиванку

Синьо-жовта стрічка
В мене у волоссі.
Я хоч ще маленька
Та заплітаю коси.
Одягаю вишиванку
Та іду в садочок зранку.
(Автор невідомий)

У садку попросили

У садку нас попросили всіх до свята
Вишиванку з дому взяти.
Зранку ми її попрасували,
акуратно із собою взяли.
Одягнули у садку й закружляли у танку!
(Автор невідомий)

На свята уся сім′я

На свята уся сім′я
Мама, тато й навіть я,
Вишиванки одягаєм
В центрі міста ми гуляєм.
Хай всі знають, що родина
Любить неньку-Україну!
(Автор невідомий)

Я вишию сорочку

Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я – українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я – українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря…
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
(Надія Красоткіна)

Якщо людина хоче вишивати

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.
(Надія Красоткіна)

День вишиванки

День вишиванки. Це великий день,
Бо люди згадують сім’ю, родину.
Як шила мати і вела пісень,
Сорочку гарну вишивала сину.
Лягав собі узор на полотні,
А мати шила і думки вплітала.
Так долю вишивала день при дні,
Щоб добра доля сина не минала.
А як же вишивала рушники
І дарувала дітям на дорогу…
Щоб діти подолали всі шляхи
Й верталися до рідного порогу.
В тих вишиванках думи і пісні,
Про щастя мрії, туга за синами,
Тривога вічна, гарні дні ясні,
До Бога звернення — молитва мами.
(Надія Красоткіна)

Вишивала мама

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
(Вадим Крищенко)

Сорочка-вишиванка

Сорочка-вишиванка! Модно й гарно!
Всі різні, двох однакових нема,
Як і людей знайти подібних марно,
Однакових нема, усе дарма.
Робота кожна індивідуальна,
Узор чи колір треба замінить.
Для сина він тепер уже сакральний,
Це оберіг, що завжди захистить.
Вкладає мати душу в вишиванку
І вся любов у хрестиках живе.
Буває, що й не ляже до світанку,
А за вікном он Місяць вже пливе
І заглядає в хату, заглядає…
Свій промінець, мов ниточку, дає.
А мати і часу не помічає,
Все вишиває й думає своє…
(Надія Красоткіна)

Вишиванка

Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка ,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.
(Леся Вознюк)

Вдягни свою чудову вишиванку

А українська вишиванка — диво,
У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай!
Бо в ньому все — ліс, гори і долина,
І річечка, й маленьке джерельце,
Твій рідний край, чарівна Україна,
І мати, й батько — пам’ятай про це!
І хліб на вишиванім рушникові,
І пісня, що до серця пролягла,
І краєвиди навкруги чудові,
І стежка, що у Всесвіт повела.
Вдягни свою чудову вишиванку,
Відчуй в ній ласку і душі тепло,
І чистий ранок в ніжному серпанку,
І те, як добре з мамою було.
(Надія Красоткіна)

Я вишивку свою вплела

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.
Душею я до полотна пристану
Та настелю на ньому краєвид.
Я іншою ніколи вже не стану
Під впливом промайнулих літ.
(Ольга Вишневська)

Сорочка-оберіг

Вишивала мама синіми ниткам, –
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, –
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, –
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
(Леся Вознюк)

Українська вишиванка

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво…
(Надія Красоткіна)

У вишневому садочку

Тоня вишива сорочку.
Вміло нитки підбирає,
Тихо пісеньку співає:
“Ой летіли дикі гуси…” —
Для рідненької матусі.
Гарно доня вишиває,
Сонця промені вплітає.
(Наталія Любиченко)

В нашім домі

Всі хвилини вільні
в нашім домі — спільні.
Батько щось ладнає,
мати вишиває…
І мене вчить мати
також вишивати.
Спершу все для Галі —
для моєї лялі,
потім по стібочку
братові сорочку…
Вишивать навчуся,
як уміє ненька,
вишию з любов’ю
рушничок чудовий
на портрет Шевченка.
(Марія Хоросницька)

Вишиванка

Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно –
Буде доля красна.
(Яна Яковенко)

Вишиванка

Вишиваю вишиваночку
Я для братика Іваночка.
Вишиваночка у вишеньках,
Ягідками рясно вишита.
Вся в мережках вишиваночка
Подарунок для Іваночка.
(Варвара Гринько)

Нехай свято День вишиванки пройде в незабутній атмосфері.