Акторка Тетяна Малкова, зірка «Конотопської відьми», приголомшила правдою про життя в Польщі: чому українці стали «небажаними гостями»

Я часто думаю про те, як швидко змінюється ставлення до тебе, коли ти опиняєшся в іншій країні як біженець. Українська акторка Тетяна Малкова, яку глядачі знають, зокрема, за яскравою роллю у фільмі «Конотопська відьма», на собі відчула це загострення. З початку повномасштабного вторгнення вона з родиною знайшла прихисток у Польщі, але, як виявилося, прихисток цей став радше золотою кліткою.

В інтерв’ю для “Суспільного” зірка відверто поділилася своїми переживаннями. Вона зізналася, що вдома, в Україні, їй хочеться жити на повну: гуляти, танцювати, зустрічатися з друзями. Але там, у Польщі, ситуація кардинально протилежна. Тетяна Малкова каже, що вже три роки фактично не виходить із квартири: «Там я три роки сиджу у себе у квартирі й нікуди не виходжу. Ні до ресторанів, ні на фестивалі». Кожен вихід, за її словами, вимагає значних внутрішніх зусиль, «доводиться переступати через себе», адже вона постійно відчуває упереджені й навіть ворожі погляди.

Політична агітація vs. щоденна ворожість: коли почалися зміни

Актриса припускає, що відчутне похолодання у ставленні до українців збіглося з активізацією політичної кампанії в Польщі — приблизно за пів року до виборів. Це був момент, коли, на її думку, суспільство почали активно «прочищати мозок». Вона не береться стверджувати, чи ці настрої були завжди й просто вийшли на поверхню, чи їх спеціально роздмухали політики.

На щастя, не всі поляки змінилися. Наталія підкреслює, що її знайомі, які допомагали з перших днів, залишилися вірними своїм принципам і продовжують підтримувати українців. Однак загальна атмосфера відчутно зіпсувалася.

Український внесок: чому заздрять нам у Польщі

Попри зростаюче напруження, Малкова впевнена, що українці принесли Польщі значну економічну вигоду. Вона наголошує на тому, що наші люди «створюють прекрасний сервіс», якого Польща досі не бачила.

Можливо, саме ці успіхи стали причиною невдоволення? Акторка вважає, що поляки можуть «заздрити, що ми такі вільні», а також дивуватися нашому економічному внеску. За її даними, цього року українці сплатили в Польщі податків стільки ж, скільки й самі поляки, а, можливо, навіть більше. Ми не просто працюємо, ми відкриваємо бізнеси, створюємо робочі місця і активно інтегруємося, вивчаючи мову. Це важливий момент, про який часто забувають, говорячи про «тягар біженців».

Стабільна динаміка: скільки українців залишається в Польщі

Ситуація з кількістю українців у Польщі залишається досить стабільною. За даними польської агенції страхування ZUS, станом на червень 2025 року там зареєстровано 998 тисяч українських біженців. Для порівняння, ще минулого року їх було трохи менше – близько 930 тисяч.

Посол України в Польщі Василь Боднар пояснює, що ця динаміка обумовлена тим, що люди часто їздять туди-назад. Але ті, хто отримав офіційний статус біженця, змушені обмежувати свої виїзди до моменту повного оформлення всіх необхідних документів.

Болгарія: не лише Польща має проросійські настрої

На жаль, проблема ворожого ставлення не обмежується лише Польщею. Схожі настрої відчуваються й в інших країнах Східної Європи.

Українська співачка Катерина Бужинська, яка проживає в Болгарії, розповіла про глибоко вкорінені проросійські настрої в цій країні. Вона наголосила: «Нас не люблять там. Там підтримують Росію». Це, за її словами, є наслідком радянської ностальгії, яка досі сильна серед старшого покоління. Така ворожість виливається у цілком реальні акти вандалізму – українцям можуть просто псувати машини, спускати колеса чи зривати номери.

Бужинська вважає, що після початку повномасштабної війни ворожість навіть посилилася. Місцевих жителів здивувало, що українці приїхали не як бідні втікачі без нічого, а з гідним рівнем життя, освіти та культури. Це розбило їхні стереотипи та, можливо, породило заздрість чи нерозуміння.

Історії Тетяни Малкової та Катерини Бужинської – це болюче свідчення того, що навіть у країнах-союзниках, які прийняли мільйони українців, зростає напруга і з’являються прояви ксенофобії. Часом це може бути наслідком політичних маніпуляцій, часом — заздрощів до економічної активності та високого рівня культури українців, а часом — застарілих проросійських наративів. Головний висновок для нас – це усвідомлення, що навіть за кордоном ми повинні залишатися гідними й пам’ятати про той значний внесок, який робимо в економіку та культуру прихистивши нас держав.