“Війна в мене все”: зірка “Кріпосної” Олександр Печериця зі сльозами на очах розповів, що сталося (ВІДЕО)

Український актор Олександр Печериця, який є військовослужбовцем Збройних Сил України, визнав, що повний масштаб війни значно вплинув на його життя. Зірка серіалу “Кріпосна” відверто розповів, що цей період забрав у нього багато, включаючи найцінніше — родину. Більше подробиць про це можна знайти нижче.

У своєму інтерв’ю для YouTube-проєкту ТСН.ua “Наодинці”, актор поділився, як він почав жити після російського повномасштабного вторгнення в Україну. За його словами, окупанти позбавили його роботи та того світу, де його оточували найдорожчі люди.

Він розповів про свій важкий досвід емоційно, ледь стримуючи сльози. Справжнім випробуванням для Олександра стала розлука з сином, який виростає за кордоном і не отримує повної міри турботи, яку актор міг би надати йому у мирні часи.

Ця війна частково забрала в мене професію, спокій, вона забрала в мене сім’ю. Я не бачу, як росте моя дитина. У мене дуже багато є запитань до цих нелюдів, які це розв’язали. Я плачу зависоку ціну для мене. Можливо, хтось платить більшу, але моя ціна сьогодні така. Для мене це непіднімний кредит у майбутньому,

– стверджує Олександр Печериця.

Сину актора всього три рочки, і зараз маленький Сашко переживає період інтенсивного навчання новому. Тому, переглядаючи відео зі своїм сином, Печериця не може стримати сліз, оскільки він дуже сумує за хлопчиком.

Я завжди плачу, коли мені присилають його відео, а він там щось навчився. Це насправді дуже боляче, коли є ось ця відстань. На жаль, сьогодні це так…Але життя триває, ми продовжуємо боротися і всі зміни на краще. Тому тільки вперед,

– підкреслив артист.

Напередодні третьої річниці російського вторгнення актор вирішив звільнитися. Деталі про те, як саме це сталося, не розголошуються, але відомо, що зараз він повернувся до свого рідного театру імені Івана Франка, де готується до нової постановки разом із режисером Іваном Уривським.

Я не раз відчував страх під час обстрілів, коли близько лягали снаряди. Щоразу була тривога і страх, що ми потрапимо в оточення. Це такий страх, який дуже глибоко в тобі сидить, з яким ти намагаєшся просто домовитися. Найважчі для мене були дні 24−25 лютого. Не знав, що мені робити. Тут уже починають заходити колони, а ти думаєш, що мені робити: закривати квартиру, десь ховатися, бігти, залишатися, захищатися. Тоді я пішов до хлопців, які охороняли естакаду на Броварському проспекті, я в них запитав, що це за підрозділ, як записатися. Вони мені сказали, куди їхати. Я поїхав, там було багато людей. Я тоді переконався, що я правильний вибір зробив,

– розповів Олександр Печериця.