Коли цинізм пробиває дно: “Карма” замість співчуття – Україна вибухнула гнівом

Коли над Києвом розірвалося чергове смертоносне ехо війни, 17 червня світла обірвалося життя 31-річного Дмитра Ісаєнка. Хлопець, щойно ступив на шлях магістратури у стінах Драгоманівського університету, став черговою безневинною жертвою варварського обстрілу. Його шукали з останньою іскоркою надії батьки, котрі до останнього вірили в диво, але знайшли лише біль і руїни. Вся країна затамувала подих, розділяючи скорботу за молодим життям, що так несправедливо згасло, повідомляє MODISTA.

Та серед цього всенародного болю, на тлі вселенської печалі, вибухнув допис, який, здавалося б, мав на меті лише додати вогню. Народна депутатка Мар’яна Безугла, коментуючи трагічну загибель Дмитра, кинула фразу, що обпалила суспільство, наче кислота: “Косив від армії, але “карма””. Ці слова, мов камінь у спину, вдарили по всім, хто ще мав в душі крихту емпатії та людськості.

Цей цинізм, що перетнув усі можливі межі пристойності, миттєво розбурхав українські соцмережі. Хвиля обурення прокотилася, змітаючи залишки терпіння. Коментарі сипалися, наче злива: Безуглу називали бездушною, аморальною, тою, що не має жодного права промовляти від імені тих, хто зараз боронить нашу землю. Кожен, хто хоч раз відчував біль втрати, або хто просто не міг змиритися з такою зневагою до людського життя, висловлював своє неприйняття.

Одним із перших відреагував Олег Симороз, доброволець ЗСУ, чиї слова стали квінтесенцією народного обурення: “Не смій приплітати у свої маразматичні хайпові пости військових! Ми воюємо за те, щоб у нас було майбутнє, щоб цивільні могли жити. Ти не маєш жодного морального права говорити за нас!”¹ Це був не просто голос обурення, це був крик душі воїна, який захищає життя, тоді як хтось дозволяє собі жонглювати словами, розпалюючи ненависть та біль.

Загибель Дмитра Ісаєнка – це не просто трагічна новина, це ще одне болюче нагадування про ціну, яку ми щодня платимо за свободу. Це безжалісне свідчення того, скільки мирних життів забирає ця проклята війна. І коли на тлі такої трагедії з’являються подібні заяви, вони не лише підривають віру в людяність, а й свідчать про глибоку прірву між тими, хто переживає біль разом з народом, і тими, хто, здається, давно втратив зв’язок із реальністю.